Насправді Красногорівка для них великого значення не має. Сакральне значення для них має кільцева дорога з Дніпропетровської, через Донецьку і до Харківської області. На цьому шляху знаходяться Покровськ, Мирноград. Часів Яр стоїть дещо осторонь — на 11 км від цього шляху. І тому він окупантам дуже потрібен, щоб атакувати Костянтинівку, і далі Краматорськ, Слов'янськ, Дружківку. Тобто ми розуміємо, що для росіян вкрай важливо вийти на цю дорогу.
Щодо Красногорівки то вона для росіян є частиною вирівнювання лінії фронту. І через це вони намагаються захопити Красногорівку, щоб через неї організувати бодай логістику. Їм важливо закріплятися нехай і за руїни українських міст. Нагадаю, що це руїни міст, які свого часу аж занадто підтримували російські наративи в Україні, голосували за проросійські політичні сили. І от росіяни зараз знищують саме ці міста і цих людей.
При цьому жодних оперативних можливостей через Красногорівку ворог не отримає. Зараз ворог намагається атакувати саме цю дорогу, яка сполучає три області. Зокрема вони намагаються прориватися через Очеретине, атакують Часів Яр. Це все має одну мету — вихід на дорогу з Дніпропетровщини до Харківщини.
Що стосується переваги росіян у живій силі, то тут можемо говорити про бажання росіян та про те, наскільки вони матимуть можливість його реалізувати. Звичайно, що тактика війни та навіть оперативне мистецтво війни суттєво змінилися. Великі сили і засоби концентрувати безпосередньо на лінії фронту — це значить, дати ворогу можливість їх розбити. Зокрема легкою безпілотною авіацією, яка здатна працювати на відстань до 20 км і навіть більше. А у форматі важких БПЛА — на значно більшу глибину. І це без урахування потужності РСЗВ і ствольної артилерії. Тому концентрація сил і засобів в межах одного місця — вкрай небезпечно. І навіть росіяни, при всій своїй консервативності, бажаючи вижити, змушені вчитися воювати в сучасних умовах. Оскільки ворог розуміє, яка зброя стоїть навпроти.
Окупанти зайшли у Красногорівку і були заблоковані
Фото: Карти Google
Плюс ми вже утилізували станом на сьогоднішній день близько півмільйона окупантів. Це ті, хто гниє в українських полях, і ті, кому пощастило потрапити на кладовища до росії. А значна частина залишилась каліками і їм вже не до війни. І ті російські військові, хто зараз на фронті і надходить у розпорядження частин — менш навчені. Але слід розуміти, що і така ж ситуація і в нас. Ті, хто приходить — менш навчені люди.
Ще одна критична історія у росіян стосується техніки. Вони не мають можливості у тих темпах, в яких техніка знищується, ставити її на колеса. І тут ми бачимо практично з усіх ділянок фронту, що у них величезні проблеми з технікою. А стара техніка, яку вони намагаються поновлювати — її вкрай мало. Тому тут росіяни змушені воювати виключно власними ногами. Ця ситуація не буде настільки критичною для українців, якщо ми матимемо стабільну надійну допомогу з боку партнерів. Бо й росіяни теж знищують нашу техніку. Але ми маємо можливість відновлювати її відносно новою технікою. І коли ми говоримо про техніку, яка нам надходить, то техніка 20-30 і навіть 40-річної давності значно краща по якості, ніж нова російська техніка.
Що стосується живої сили, то у росіян ці проблеми будуть заглиблюватися, бо ніщо не змушує їх мобілізаційний потенціал працювати якісніше.
